Главная Расшифровка юридических терминов

Варварская правда право древнегерманских народов


Изготовить полезный образец влетит в копеечку. Причина - отсутствие погрешностей не легкий труд, требующий знаний. В реальности письмо это отражение качеств подписавшегося. Читающий невольно выстраивает суждение о заявителе, что изложил собственные доводы, просматривая обращение и его содержание. Это является критично существеннымв проблемах, когда решение открывается от внутреннего осознания.

Варварская правда – историческое понятие, записи норм права, которые действовали у германских племен в период складывания у них государства.Варварская правда играла роль судебника, представляла собой перечень наказаний и штрафов за преступления разного рода. К Варварской правде относят ряд исторических документов, которые были зафиксированы в период с V по XI в.в. – это ранняя часть Вестготской правды, Бургундская правда, Салическая правда, Рипуарская правда, Баварская правда, Англосаксонские законы, Тюрингская правда, Саксонская правда, Алеманнская правда, Правда франков-хамаво, Лан-гобардские законы, Фризекая правда.

Экзаменационные вопросы по «История государства и права зарубежных стран»

Становление раннефеодального права Западной Европы. "Варварские правды". Наиболее полное представление о раннефеодальном праве дают так называемые "варварские правды", в которых были записаны многообразные правовые обычаи, устоявшиеся образцы судебных решений германцев. Одна из самых древних — Салическая правда, составленная в правление Хлодвига в конце V — начале VI в. Рипуарская правда — судебник другого франкского племени в своей основной части сложился в VI в. но известен и в редакции VIII в. Вестготская правда в первой, полной редакции появилась в VI—VII вв. В ее основе был свод законов короля вестготов Эриха (466—489 гг.), расширившего свои владения в Галлии и получившего независимость от римских императоров. Вслед за вестготами бургунды приступили к созданию собственного судебника. Создавая его, они вместе с практическими целями преследовали и цели политико-символические — закрепления своего господства над территориями, освобожденными от власти Рима.

То, что готы, так же как и бургунды, долго жили среди римлян, сказалось на содержании их судебников, в значительной мере отразивших влияние порядков позднеримской империи. Аламаннская и Баварская правды появились в VIII в. Саксонская и Тюрингская правды известны в редакции конца VIII — начала IX в. Создавались "варварские правды" королями вместе со "знатнейшими" (епископами, герцогами, графами) и "собравшимся народом", как записано в Аламаннской правде, или "с князьями и всем народом христианским", как указано в Баварской правде. Все судебники, написанные тремя и более столетиями позже Салической правды, при всей архаичности их норм свидетельствуют о новом этапе развития феодальных отношений. Если Салическая правда относится к тому периоду развития франкского общества, когда процесс распада родоплеменных связей еще не завершился, не утвердилась феодальная частная собственность на землю, то в более поздних правдах зафиксировано уже рождение аллода, как отчуждаемой земельной собственности, более четко выражена социальная дифференциация, отношения зависимости среди свободных и пр. Все они написаны также под значительным влиянием римского и церковного права. Близки по содержанию "варварским правдам" и англосаксонские записи норм обычного права, такие как Правда Этельберта (VI в.), Правда Инэ (около 690 г.), а также скандинавские провинциальные судебники XII—XIV вв. Особое место среди судебников занимает свод законов (эдикт) остготского короля Теодориха, написанный в V в. содержание которого в ряде статей явно опережает свое время, что было связано с особыми условиями образования остготского королевства на Апеннинском полуострове. Самая примечательная его черта состоит в том, что вопреки общему персональному принципу действия "варварских правд" эдикт распространял свое действие на всех лиц, проживающих на территории королевства, т.е. в равной мере как на остготов, так и на римлян. В центре внимания эдикта были оформление и защита земельной собственности частных лиц. Заимствована у завоеванных римлян и мотивация составления сборника, продиктованного, как здесь указано, "требованиями разума". В ст. 155 содержится ссылка на "старое право", которое "было воспринято", т.е. на нормы римского права, об уважении к которым и необходимости их сохранения постоянно заботился остготский король. Подчеркивая свою лояльность к Риму, заботу о всем населении, король предписывал руководствоваться эдиктом в суде в отношении "знатных и богатых", а также могущественных людей, "занимающих какую-либо военную и гражданскую должность". Вероятнее всего, что в составлении эдикта принимали участие представители не только остготской, но и римской знати. Эдикт был записан, как некогда Законы XII таблиц, на бронзовых досках и выставлен на площади для всеобщего обозрения. Столь широкие временные границы записи норм обычного права у германских народов связаны с медленным распространением феодальных отношений как на юге, так и на севере Западной Европы. "Варварские правды" отразили практику разных эпох, конкретные внутренние и внешние условия, в которых они появились. Вместе с тем однотипность той общественной среды, в которой они складывались, растущее влияние христианской идеологии и церкви, нечеткость границ расселения отдельных племенных групп, слияние элит, перемешиваемых в ходе бесконечных войн, определяли значительное сходство их содержания. Так, например, англосаксонский король Этельберт следовал во многом Салической правде, когда создавал свои законы, по крайней мере 19 из 90 статей Законов Этельберта имеют прямые параллели с Салической и другими правдами. "Варварские правды" — судебники, руководства для судей. Вместе с тем они не являются сборниками систематически изложенных правовых норм, касающихся всех сторон жизни раннеклассового общества. Их неполнота, фрагментарность, бессистемность — результат той обычноправовой основы, на которой они складывались. Зафиксировать все многообразие обычаев было невозможно, особенно если учесть, что записывались они в форме конкретных юридических казусов, взятых непосредственно из жизни. Записывая свои обычаи, германцы стремились сохранить свою племенную общность перед лицом реальной угрозы ее крушения. у них было средством удержания людей вместе средством примирения. Отсюда и особенности судебных процедур с их публичными ритуальными действиями, которые должны были демонстрировать верность варваров своим исконным традициям, обычаям. "Варварские правды" не были единственным источником раннефеодального права. С укреплением королевской власти появились королевские повеления, распоряжения, которые сначала дополняли правды, а впоследствии оформлялись отдельно. К ним относились, например, капитулярии франкских королей. К источникам раннефеодального права можно отнести также и иммунитетные грамоты, выдаваемые королями крупным феодалам, формулы-грамоты, устанавливающие образцы документов, с помощью которых оформлялись разного рода сделки: дарение, купля-продажа и пр. Основным же источником права оставались обычаи, являющиеся продуктом народного (общинного) творчества, которые основывались на таких понятиях, как честь, клятва, возмездие, примирение (и его цена), коллективная ответственность и пр. Наряду с так называемым "народным правом" очень рано стала вносить свою лепту в развитие права германцев и церковь, которая, начиная С первых веков, накапливала огромное количество церковных законов (канонов), постановлений церковных соборов и синодов, декретов и решений отдельных епископов, действовавших в пределах регионов их влияния. Церковь выпустила также большое число "уложений о наказаниях" с перечнем грехов и наказаний за них, которые описывались не столько как действия, сколько как образ мысли, побуждение. Взаимодействие и взаимовлияние "народного права" и права церковного приводило к существенным изменениям и того, и другого. С помощью Библии церковь внедряла в обычное право германцев "Десять заповедей" христиан

«Салическая правда» – важнейший памятник раннефеодального права в Западной Европе.

Варварскими правдами” называют обыкновенно раннефеодальные юридические кодификации германских народов - записи их обычного права. Наиболее известна Салическая правда (по точному названию - “Салический закон” - Lex Salica). Временем ее возникновения принято считать конец V столетия - момент расселения франков на завоеванных землях. Юридические обычаи, зафиксированные в Салической правде, касаются главным образом жизни и быта обыкновенной франкской деревни. Заметно то, как неохотно и даже враждебно встречают общинники всякое новое лицо. Достаточно возражения одного из общинников, и чужак должен покинуть селение. Нераспаханные пустоши, леса и выгоны принадлежат всем сообща.

1. Параллельно с формированием государственности у франкских племен шло создание права. С этой целью осуществлялась письменная фикса­ция древнегерманских обычаев - запись обычного права германских пле­мен. Таким образом были записаны "варварские правды": Салическая, Рипуарская, Бургундская, Аллеманнская и др. Салическая правда (Салический закон) создана в начале VI в. в после­дние годы жизни и правления короля Хлодвига, и является одним из самых древних сборников записей обычного права германцев. Она де­лится на титулы (главы).

Салической правде присущи казуистический характер и отсутствие об­щих, абстрактных понятий; описанные в ней правовые действия и акты отличаются формализмом. Она воспроизводит различные, этапы архаи­ческой судебной процедуры.

Основное содержание Салической правды - перечень правонарушений и соответствующих им наказаний (главным образом штрафов). Текст Салической правды дает некоторое представление об обществен­ном строе франков начала VI в.

2. Обязательственные отношения в Салической правде освещаются слабо, что объясняется неразвитостью товарно-денежных отношений, част­ной собственности.

Упоминаются такие виды сделок: купля-продажа, ссуда, заем, наем, мена, дарение.

Передача права собственности при сделках осуществлялась публично путем простой передачи вещи.

Неисполнение обязательств или просрочка в их исполнении влекли за собой имущественную ответственность. Истребование долга происхо­дило в строго установленной форме.

З. Брачно-семейиые отношени� � Салическая правда описывает в общих

чертах.

Брак заключался в форме покупки невесты женихом. Похищение де­вушки с целью вступления в брак наказывалось штрафом. Препятствиями к заключению брака служили следующие обстоятель­ства:

• существование законного брака;

• объявление лица вне закона;

• наличие близкого кровного родства;

• несвободное состояние человека.

О расторжении брака Салическая правда не упоминает.

Положение женщины в семье определяли пережитки матриархального строя.

4. Салическая правда предусматривает наследование по закону и по завеща­нию.

Наследование по закону осуществлялось различно применительно к дви­жимому и недвижимому имуществу. При наследовании движимого иму­щества первую очередь составляли дети, затем мать, братья и сестры, сестры матери, сестры отца, ближайшие родственники. Из числа на­следников недвижимости женщины исключались, земля передавалась только по мужской линии.

Наследование по завещанию осуществлялось путем дарения (аффатомии), совершавшегося публично в народном собрании в строго установлен­ной форме: имущество передавалось третьему лицу, которое было обя­зано не позже чем через год после смерти дарителя передать это иму­щество указанному лицу.

5. Определения преступления Салическая правда не дает. Из смысла ста­тей, посвященных преступлениям, вытекает, что в это понятие вклю­чались причинение вреда личности или имуществу и нарушение коро­левского мира.

Виды преступления по Салической правде можно разделить на четыре группы:

• преступления против личности - убийство, членовредительство, кле­вета, оскорбление, изнасилование;

• преступления против собственности - кража, поджог, грабеж;

• преступления против порядка отправления правосудия - неявка в суд, лжесвидетельство;

• нарушение предписаний короля.

Салической правде известно понятие отягчающих обстоятельств, како­выми считаются групповое убийство, убийство в походе, попытка скрыть следы преступления, а также понятие подстрекательства - к краже или убийству.

Субъектами преступления могли быть свободные франки, литы и рабы. Целью наказания являются возмещение вреда потерпевшему и уплата штрафа королю за нарушение королевского мира.

6. Судебный процесс Салическая правда наделяла состязательным харак­тером. Процесс был устным, гласным, отличался строгим формализ­мом. Дело возбуждалось только по инициативе истца. Стороны имели равные права.

Уголовное и гражданское судопроизводство осуществлялось в одинаковых формах.

В качестве доказательств на судебном процессе Салическая правда при­знает следующие:

• соприсяжничество - соприсяжниками, "свидетелями доброй славы" об­виняемого являлись его родственники, друзья или соседи;

• свидетельства очевидцев; • ордалии.

Правовое регулирование имущественных отношений по «Салической правде».

Обязательственные отношения в Салической правде освещаются слабо, что объясняется неразвитостью товарно-денежных отношений, част­ной собственности. Упоминаются такие виды сделок: купля-продажа, ссуда, заем, наем, мена, дарение. Передача права собственности при сделках осуществлялась публично путем простой передачи вещи. Неисполнение обязательств или просрочка в их исполнении влекли за собой имущественную ответственность. Истребование долга происхо­дило в строго установленной форме.

В Салической правде, отражающей наиболее ранние социально-экономические и политические процессы становления классового общества, государства и права, нет еще однозначного понятия собственности. К движимым вещам, находящимся в собственности отдельных лиц или семей, применялся термин "свой" (suus) в отличие от термина "чужой" (alienus). Движимое имущество у франков беспрепятственно отчуждалось, передавалось по наследству одному из членов семьи умершего или родственнику со стороны матери или отца. Большинство предписаний Салической правды посвящено охране права собственности на различные движимые вещи. В ней со всеми подробностями разбираются случаи кражи крупного рогатого скота, а также овец, коз, собак, голубей, пчел, свиней и пр. Скотоводство занимало главенствующее положение в хозяйстве германцев, скот, являясь неким символом благосостояния, обеспечивал семью тем богатством, которое можно было захватить с собой в случае переселения, бегства. Скотом пользовались и как средством обмена, эквивалентом денежных расчетов. Два, три со-лида стоила у франков корова "здоровая, зрячая и рогатая". По-иному закрепляет Салическая правда право на землю, которой владела семья, различая приусадебный участок, пахотную землю и луга, леса. Здесь многократно упоминается огороженный участок, при этом предусматривается значительный штраф за поджог и разрушение изгороди (XV, 5). Жилищу, территории двора, приусадебному участку как семейной собственности в Салической правде придается особое значение. Сюда приходит кредитор, чтобы истребовать долг у должника, чтобы вызвать ответчика в суд. Наказуема была высоким штрафом (45 — 63 сол.) не только кража в пределах дома или двора, но и простое проникновение на территорию виллы после захода солнца. Кража с нападением и истреблением сторожевых собак, увозов на телеге значительной части домашнего имущества влекла за собой штраф в 200 сол. равный вергельду за убийство свободного. О переходе пахотного участка земли (аллода) в частное владение свидетельствует различное отношение в Салической правде к пахотной земле, а также к лугам, пастбищам, лесам, которые остаются еще в общинной собственности. Салическая правда карает сам факт нарушения границы пахотного поля без разрешения хозяина, предусматривая наказание за проезд по чужому полю в 3 сол. за запашку чужого поля в 15 сол. за посев на чужом поле в 45 сол. Если же посторонний человек вступал на выделенный участок общинного луга, это не считалось преступлением. Более того, если он скосил траву, то терял лишь сено в пользу владельца луга. В Салической правде ничего не говорится о купле-продаже земли. Институт наследования земли только зарождался. Земля передавалась по наследству мужским потомкам умершего (IX, 5). В титуле "Об аллодах" даже не ставится вопрос, кому передавался пахотный участок земли, если у умершего не было сыновей. Судя по всему, он становился выморочным имуществом или переходил роду. По-иному решался этот вопрос в VI в. На основании эдикта короля Хильперика (561—584 гг.) земля по наследству могла переходить не только к сыновьям, но и дочерям, братьям, сестрам умершего и др. В это же время отдельные луговые и лесные участки также переходят в аллодиальную собственность отдельных лиц. По Аламаннской правде женщина могла наследовать землю, если у нее были дети и если она выходила замуж за свободного, а не за колона. О существовании у франков общинной собственности на землю свидетельствуют и другие титулы Салической правды, в частности "О переселенцах". Переселиться на территорию общины "чужаку" можно было только при согласии всех членов общины. Если хотя бы один из них высказывал протест, переселенец должен был покинуть общину. Характерно, что граф, исполняющий решение общинного суда о выселении "чужака", должен был являться не в дом переселенца, а на тот участок общинной земли, который был им обработан. Длинные ряды заборов, окружающих пахотные наделы, - это уже новое. “Огороженное место” неприкосновенно, пока не убран хлеб. Только после сбора урожая будет снята изгородь и скоту будет позволено пастись повсюду. Частное и общинное уживается здесь на основе временного компромисса.Но, однако не верно то, что огороженная земля была частной собственностью. Против этого говорит правило: если в семье не остается наследника, пахотный участок возвращается общине (и та передает его тому, кто в нем нуждается). Не случайно, что Салическая правда ни единым словом не упоминает о купле-продаже земли. Зато с особым рвением стремится законодатель оградить от посягательств частное хозяйство крестьянина. Судебные штрафы, назначенные за кражу вещей, разработаны так тщательно, что, кажется, не остается ничего, что ускользнуло бы от внимания.

Особое внимание в Салической правде уделяется Аллоду. Аллод (нем. Allod, французское al - полный и od - владение) у германских племен и в раннефеодальных государствах Западной Европы свободно отчуждаемая индивидуально-семейная земельная собственность. С развитием феодальных отношений большая часть мелких аллодов превратилась в зависимые крестьянские держания, аллоды крупных и средних землевладельцев - в бенефиции и феоды. Как пережиток аллодиальная собственность существовала и при развитом феодализме. В Салической правде статьи об аллоде касаются в основном его наследования. Движимое имущество сын и дочь наследовали в равной доле. Но земля переходила только к сыну. Во всем этом не было намеренной дискриминации женщины. Хотели одного: сохранить земельную собственность в данном роде. Когда же рода не стало, отпало и указанное ограничение; эдиктом короля Хильперика (518-584 гг.) устанавливалось, что при отсутствии у умершего сыновей наследует дочь, а если и ее нет - брат или сестра умершего, но не “соседи”, как это было раньше.

Среди разного рода сделок особое место принадлежало займу. Долговое рабство Салическая правда уже не знает. Зато имущественная ответственность должника становится очень строгой. После просрочки платежа кредитор трижды являлся к должнику (со свидетелями), и каждый раз сумма долга возрастала на три солида. Конфискация имущества должника производилась графом.

Правовое регулирование брачно-семейных отношений по «Салической правде».

Семья у германцев носила патриархальный характер. В семью, возглавляемую отцом, наряду с нисходящими входили боковые родственники, родные и сводные братья, их жены, которых было много, так как они часто сменяли друг Друга. Семьи жили под одной крышей вместе с челядью, а в некоторых случаях — и с вооруженной свитой.

Но власть отца по Салической правде не была столь широка, как, например, в Риме. Она напоминала скорей строгую пожизненную опеку над женой, дочерью или сыном. Опека над сыном прекращалась по достижении им 12 лет.

Браку, как и семье, в Салической правде посвящено незначительное число статей. Ему предшествовал сговор между семьями жениха и невесты. Согласие родителей прямо требовалось в Капитулярии 1 к Салической правде. Увод чужой невесты влек за собой возмещение ущерба жениху, равному 15 сол„ увод чужой жены грозил штрафом в 200 сол.

§ 23. Варварские правды // Оформление писаного права германских народов

В эпоху варварских королевств регулирование отношений внутри германских племен строилось, помимо королевского законодательства, на обычном праве. Основы общественно-юридического быта германских народов были в главном едиными, поэтому формирующееся право к середине I тыс. составило целостную систему особого германского типа. Это германское право стало вторым по важности, наряду с римским правом, источником всей позднейшей европейской юридической культуры. В условиях сначала протогосударств, а затем и ранней государственности обычное право германцев было записано и частично кодифицировано. Эти письменные своды получили название Варварских правд (собственное историческое название – Закон). У разных ветвей германских народов оформление писаного обычного права происходило в разное время: это соотносилось с историческими различиями в степени проникновения ранней государственности в общественный быт, с местными особенностями становления публично-правовой общности того или другого народа. При всем типическом сходстве варварские правды поэтому различаются по содержанию конкретных предписаний, наличию тех или других правовых институтов, по соотношению с королевским законодательством своего времени.

динавских, датских правовых обычаев.

Все варварские правды сложились под значительным влиянием институтов и принципов римского права (кроме ранних – Вестготской и Бургундской). Это влияние главным образом отразилось на регулировании новых социальных отношений, рабства, обязательств, а также отношений между королевской властью и подданными. Все правды были записаны на варварской латыни. Как исторический тип варварская правда – сложный по составу, разноплановый кодекс. Значительное место в них заняли выдержки (или даже полные тексты) из королевских капитуляриев и эдиктов; многие из таких или меняли правила обычного права, зафиксированного в других разделах правд, или санкционировали государственное применение писаного права.

Правды были записью права узконационального применения: они не исключали того, что проживавшее на территории варварских королевств галло-римское, итальянское или испанское население будет судиться по своим законам. Поэтому крайне малое место в правдах заняло частное право: не только в силу недостаточной выраженности соответствующих отношений в быте германцев, но и потому, что наряду с германским в королевствах продолжало жить и римское право. Правды были поэтому привилегированным правом. Их содержание ограничивалось особо значимыми обычаями в земельных или семейно-родовых отношениях и нормами судебного и уголовного права. Нормы имели в подавляющем большинстве казусный характер; в более поздних правдах появляются уже и предписания общего содержания, посвященные охране привилегий церкви или короны.

Во всех известных случаях оформление записи обычного права связано с инициативой королевской власти. Государственную силу правды подчеркивали специально изданные указы, сопровождавшие текст. Иногда издание было приурочено к собранию союза или объединения племен (например, Саксонская правда утверждена съездом в 802 г.). Причина такой заинтересованности власти не вполне ясна, поскольку основой судебных порядков еще долгие века оставалось произнесение права особыми судьями-рахинбургами. Возможно, это было признание обычного права юрисдикцией королевских судов, возможно – конкретные политические соображения (например, Баварский закон состоял из трех частей, где собственно обычному праву уделялась треть, а две первые говорили о статусе церкви и о герцогской власти над баварцами).

Одной из ранних и вместе с тем классических правд считается Салический закон, принятый у франков; его самая ранняя часть относится К концу V в. (486 – 496 гг.). Утвержденная преемниками первого франкского короля, редакция текста состояла из 65 глав-титулов, каждый из которых посвящался своему юридическому вопросу. Позднее, оставаясь основным сводом собственного права франков, Салический закон неоднократно дополнялся и расширялся; так возникли редакции, названные Эмендата (VI – VII вв.) и Геральдия (при Карле Великом). Сохранилось предание, что первоначальная запись Салического закона была произведена специально избранными мужами от четырех франкских племен в целях «приверженности к справедливости и сохранения благочестия». Однако в целом бытование Закона связано только с заинтересованностью королевской власти, санкционированием обычного права желавшей вмешаться в сферу действия общинных и племенных судов. Появление самой ранней редакции связано также и с денежной реформой, проведенной первым из королей: заменой медных денег на серебряные и золотые и соответственно новой тарификацией судебных штрафов.

Салический закон в самой минимальной степени испытал воздействие римского права, сохранил даже некоторые остатки языческой старины и родовых обычаев германцев. Традиционной архаичности предписаний сопутствовала еще одна особенность: многие судебно-правовые процедуры были неразрывны с символическими священно-обрядовыми действиями, лишенными реального содержания, но важными для общественного признания тех или других фактов. Так, заявление о желании заключить вторичный брак сопровождалось взвешиванием монет, передача имущества – особым разбрасыванием стеблей растения, призывание родственников к помощи в обязательствах – бросанием «горсти земли» и перепрыгиванием через плетень. Поддержание общинного мира было в большей степени целью Салического закона, чем проведение государственной репрессии; это характерно для раннего, в значительной степени еще догосударственного права.

2. Варварські правди та їх загальна характеристика

Найповніше уявлення про ранньофеодальне право дають так звані варварські правди, в яких були записані різні правові звичаї, усталені зразки судових рішень германців. Однією з найдавніших є Салічна правда, укладена за часів правління Хлодвіга, в кінці V — на початку VI ст. Рипуарська правда — судебник другого франкського племені — у своїй основній частині складена в VI ст. Бургундська правда — в кінці V — на початку VI ст. Вестготська правда (в її першій, повній редакції) — в VI—VII ст. Алеманська правда з'явилася не раніше VIII ст. Саксонська і Тюринзька правди — в кінці VIII — на початку IX ст. Близькими за своїм характером до «варварських правд» є й скандинавські провінційні судебники XII—XIV ст. Такі широкі часові межі записів норм звичаєвого права у варварських племен пов'язані з повільним поширенням феодальних відносин як на півдні, так і на півночі Західної Європи. «Варварські правди» відображають практику різних епох, конкретні внутрішні і зовнішні умови, в яких вони складалися. Салічна правда, наприклад, належить до того етапу розвитку франкського суспільства, коли процес розпаду родоплемінних зв'язків ще не завершився, не утвердилася приватна власність на землю. Не зазнала Салічна правда й будь-якого помітного впливу пізньо-римських порядків.

Саксонська правда, написана трьома століттями пізніше, за усієї архаїчності її норм, свідчить про новий етап розвитку феодальних відносин. Тут вже зафіксовані зародження алоду як відчужуваної земельної власності, відносини залежності серед вільних тощо. Цей документ, що з'явився після франкського завоювання Саксонії, відображав зростання ролі королівської влади, могутність католицької церкви. Вестготська і Бургундська правди писалися під значним римським впливом, оскільки вестготи й бургунди тривалий час жили серед римлян.

«Варварські правди» — судебники, керівництво для суддів. Водночас вони не є збірниками системно викладених правових норм щодо усіх сторін життя ранньокласового суспільства. їхня неповнота, фрагментарність, безсистемність — результат тієї звичаєво-правової основи, на якій вони складалися. Зафіксувати усе різноманіття звичаїв було неможливо, особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, взятих безпосередньо з життя. Предметно-наочна форма правової норми у «варварських правдах» відповідала конкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичних абстракцій була чужою і незрозумілою.

Для «варварських правд» характерний також докладний опис різних процедур і ритуальних дій, що свідчить про їх величезне значення у ранньофеодальному праві. Порушення вимог щодо детально розробленої процедури з вимовлянням певних слів, з використанням предметів-символів (наприклад, «жменя землі» у салічних франків у разі колективної виплати вергельду, зламані гілки «мірою в лікоть» у разі відмови від споріднення) могло звести нанівець дію самої норми права. Здійснювалися ці процедури обов'язково публічно, як, наприклад, виклик до суду відповідача при свідках, клятва в суді у присутності співпри-сяжників та ін.

Важлива роль правового ритуалу була пов'язана із самим характером ранньофеодального судочинства, що не знало ще усталеного порядку публічного, державного захисту життя та інтересів окремої особи. Основна функція суду у германців зводилася до організації змагання між сторонами. В публічному характері ритуально-правових дій, в їх наочності полягали своєрідні гарантії дотримання правової норми, виконання угоди тощо.

«Варварські правди» мають на собі відбиток старих родоплемінних відносин, вони відображають ще племінну свідомість германців. У цих пам'ятках права особа ще не відділена від колективу, правоздатність її визначається належністю до роду, общини, великої сім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав. Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним з найтяжчих покарань, передбачених Салічною правдою. Навіть відповідальність за те чи інше правопорушення покладалась не тільки на індивіда, а й на ту соціальну групу, до якої він належав. З племінною свідомістю варварів був пов'язаний і персо-нальний характер дії норм, зафіксованих у «варварських правдах ». Салічні франки керувалися своїм «салічним законом», ри-пуарські — своїм. Крім того, в правдах, зокрема в Салічній правді, «своє» населення прямо протиставлялося «чужинцям», римлянам.

Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед реальною загрозою її падіння. Звідси й особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями, які мали демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.

«Варварські правди» не були єдиним джерелом ранньофеодального права. Із зміцненням королівської влади з'явилися королівські веління, розпорядження, які спочатку доповнювали правди, а згодом оформлялися окремо. До них належали, наприклад, капітулярії франкських королів. Перший капітулярій був написаний за правління Хлодвіга, особливо часто вони видавалися за Каролінгів. Законодавство Каролінгів, а також вплив католицької церкви сприяли у VIII—IX ст. поступовому утвердженню нового територіального принципу ранньофеодального права германців.

До джерел ранньофеодального права можна віднести також імунітеті грамоти, які видавалися королями великим феодалам, формули-грамоти, що встановлювали зразки документів, за допомогою яких оформлялися різні угоди — дарування, купівлі -продажу та ін. Проте основним джерелом права залишався звичай, що визначав партикуляризм ранньофеодального права.

З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правової науки становить Салічна правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні й політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права.

3. Злочини проти приватної власності за Салічною правдою В цьому правовому документі ще немає однозначного поняття власності. До рухомих речей, які перебували у власності окремих осіб чи сімей, застосовувався термін «свій» (suus) на відміну від терміна «чужий» (alienus). Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося у спадок одному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної правди присвячені охороні права влас­ ності на різні рухомі речі. У ній з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також вівць, кіз, собак, голубів, бджіл, свиней тощо.

§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден. що становить 3 сол.

§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден. що становить 3 сол. не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.

§ 14. Якщо ж хтось вкраде 25 свиней, причому в стаді більше нічого не залишиться, і буде викритий, засуджується за крадіжку усього стада до сплати 2500 ден. що становить 62,5 сол. Не випадково Салічну правду образно називають «Свинячим кодексом».

Інакше закріплює Салічна правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю і луки, ліси. Тут багаторазово згадується огороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпалення і зруйнування огорожі. (Якщо хтось відріже 2 чи 3 прута, якими зв'язується вгорі огорожа, або зламає чи вирве 3 коли, засуджується до сплати 600 ден. що становить 15 сол.) Житлу в Салічній правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб витребувати борг у позивача, щоб викликати відповідача до суду. Караною великим штрафом (45—63 сол.) є не тільки крадіжка в межах будинку чи двору, а й звичайне проникнення на територію вілли після заходу сонця. (Якщо хтось зайде з метою крадіжки на чужий двір після заходу сонця і буде там захоплений, засуджується до сплати 1800 ден. що становить 45 сол.). Крадіжка з нападом і знищенням сторожових собак, вивезенням на возі значної частини домашнього майна тягне штраф у 200 сол. рівний вергельду за вбивство вільного. (Якщо хтось здійснить напад на чужу віллу, зламає там двері, переб'є собак і поранить людей або що-небудь вивезе звідти на візку, засуджується до сплати 8000 ден. що становить 200 сол.).

Усе це свідчить про те, що присадибна ділянка перейшла у приватну власність.

Про перехід орної ділянки-алоду в приватне володіння свідчить різне ставлення в Салічній правді до орної землі, а також до лук, пасовищ, лісів, які залишаються ще в общинній власності. Салічна правда карає сам факт порушення меж орного поля без дозволу господаря, передбачаючи покарання за проїзд по чужому полю в 3 сол. за орання чужого поля в 15 сол. за посів на чужому полі в 45 сол. Якщо ж стороння людина сту-пала на виділену сім'ї ділянку общинної луки, це не вважалося злочином. Більше того, якщо вона зкосила траву, то втрачала лише сіно на користь володільця луки.

В Салічній правді нічого не сказано про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалась у спадщину чоловічим нащадкам померлого (IX, 5). В титулі «Про алоди» навіть не ставиться питання — кому передавалася орна ділянка землі, якщо у померлого не було синів. Судячи з усього, вона ставала виморочним майном чи переходила до роду. Інакше вирішувалося це питання в VI ст. На підставі едикту короля Хільперіка (561—584 рр.) земля у спадщину могла переходити не тільки синам, а й дочкам, братам, сестрам померлого та ін. В цей же час окремі лугові та лісові ділянки переходять в алодіальну власність окремих осіб.

Про існування у франків общинної власності на землю свідчать й інші титули Салічної правди, зокрема «Про переселенців». Переселитися на територію общини «чужинцеві» можна було лише у разі згоди усіх членів общини. Якщо хоча б один з них висловлював протест, переселенець повинен був залишити общину. Характерно, що граф, який виконував рішення общинного суду про виселення «чужинця», повинен був з'являтися не в будинок переселенця, а на ту ділянку общинної землі, яка була ним оброблена.

(§ 1. Якщо хтось захоче переселитися в іншу віллу і якщо один або кілька мешканців вілли забажають прийняти його, — проте виявиться хоч один, який заперечуватиме проти переселення, він не матиме права там оселитися.

§ 2. Якщо той, кому пред'явлено протест, не захоче піти звідти, причому його не затримуватиме будь-яка законна перешкода. тоді той, хто заявив протест. просить графа з'явитися на місце, щоб вигнати його звідти. І за те, що він не хотів слухатися закону, він втрачає там результати своєї праці і, крім того, засуджується до сплати 1200 ден. що становить 30 сол.

§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди)'.

Салічна правда знала інститут набувальної давності. Якщо протягом року і одного дня жоден з членів общини не вислов лював протесту проти поселення «чужинця», його землеволодіння починало охоронятися правом. У цьому титулі Салічної правди санкціонується, по суті, присвоєння общинної землі наближеними короля, оскільки забороняється висловлювати протест проти переселенця, якщо на те була спеціальна королівська грамота. Той, хто протестував проти королівського розпорядження, засуджувався до штрафу в 200 сол.

4. Злочини проти особи

Більша частина статей Салічної правди присвячена, якщо використовувати сучасну термінологію, злочинам і покаранням. Під злочином Салічна правда розуміє образу, шкоду, завдану особі чи майну іншого, порушення «королівського миру». Відповідно під покаранням розуміється відшкодування (композиція) за образу, за шкоду (faidus — ворогування, помста), своєрідний відкуп від можливої помсти з боку ображеного чи його родичів і штраф, сплачуваний за порушення «королівського миру» (fritus). Якщо порушник сплачував композицію потерпілому, він, як правило, не сплачував королю ніякого штрафу. Лише в деяких випадках частина чи уся композиція ішла до казни. Наприклад, граф, який брав участь у стягненні боргу шляхом конфіскації майна боржника, брав як штраф третю частину цього боргу. Вергельд за убитого ділився на дві частини: одна йшла синам убитого, інша — його найближчим родичам з боку батька або матері. І лише в тому випадку, якщо родичів не було, ця частина вергельду йшла до казни.

Водночас у Салічній правді виокремлюється ряд правопорушень, наближених до поняття злочину у власному розумінні цього слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за вчинене, наприклад за посадові злочини графа, якщо він «насмілився взяти що-небудь понад законне» під час стягнення боргу або відмовився відновити «справедливість і правосуддя». Характерним є і покарання за ці злочини — смертна кара, якщо граф не зміг «викупити себе за стільки, скільки нале жить. Салічній правді містяться й непрямі вказівки на військовы злочини, наприклад дезертирство. Звичайна образа словом "дезертир» (XXX, 6. Якщо хтось звинуватить іншого в тому що він покинув у битві свій щит і не зможе це довести, засджу ється до сплати 120 ден. що становить 3 сол.) мала нас лідком штраф.

В капітуляріях франкських королів були встановлені вже эдині для усього населення покарання за такі злочини, як державнa зрада, дезертирство з армії, підробка монети, лжесвідчення (Якщо хтось дасть неправдиве показання, засуджується до слати 6000 ден. що становить 15 сол.), розбій, крадіжка з церкви (святотатство). Покарання за них передбачалися у вигляді смертної кари і калічення.

Казуїстичний характер Салічної правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усіх злочинних дій. Проте аналізуючи деякі конкретні склади злочинів, можна дійти висновку, що у франків вже існувало поняття форм вини — умислу і необережності, замаху на злочин, співучасті, обставин, що обтяжують або пом'якшують злочин. Так, «необережне» завдання вільним шкоди тварині іншої людини передбачало звичайне відшкодування шкоди її господарю (IX, 3). Обставиною, що пом'якшує вину, було у цьому разі зізнання особи, яка завдала шкоди. Злий умисел, шкода, завдана «з ворожості чи підступності», мали наслідком більш високий штраф.

У той же час у Салічній правді вже містилася відповідальність навіть за відсутності вини, коли, наприклад, покаранню підлягають усі, хто був на місці ґвалтування жінки «гуртом», якщо вони були у цьому «гурті» і не знали про скоєння насилля (XIII, 10, приб. 5). Співучасник, який здійснив замах на злочин, чи просто особа, яка має намір вчинити злочин, каралися, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим особа, яка підбурювала до крадіжки чи вбивства за допомогою підкупу, каралася суворіше, ніж виконавець злочину (XXVIII, 1—3).

Однією з обставин, що обтяжують злочин, було порушення загальновизнаних понять честі — напад на людину, яка спить, жінку, дитину, глум над трупом. Пограбування викопаного трупа каралося штрафом в 200 сол. в той час як відкритий напад на вільного франка з метою пограбування — 63 сол.

Певна частина злочинів відповідно до Салічної правди належить до посягань на особу. Це насамперед вбивство, розмір вергельду за яке залежав не тільки від соціального становища убитого, а й від його віку, статі. Життя вільного франка охоронялося вельми значним вергельдом, що дорівнював 200 сол. Меншим був вергельд за галло-римлянина, якщо він не був наближеним короля. Вергельд за вбивство франка, який перебував на королівській службі, потроювався. Так, за вбивство графа, королівської посадової особи, передбачався вергельд у 600 сол. Вергельд знижувався до 300 сол. якщо граф був з на-піввільних літів чи рабів короля.

Багаторазово збільшувався вергельд за життя королівського дружинника під час воєнних походів, а також за вбивство представника католицького духовенства. Якщо раб або літ вбивали вільну людину, то вбивця віддавався родичам вбитого в рахунок половини вергельду, другу половину сплачував його господар. Потрійний вергельд за вбивство жінки пов'язувався в Салічній правді з її здатністю народжувати дітей. Якщо жінка не могла народжувати дітей, вергельд становив 200 сол. Вагітність жінки збільшувала вергельд до 700 сол. (Якщо ж хтось нанесе побої вільній вагітній жінці і якщо вона помре, засуджується до сплати 28 тис. ден. що становить 700 сол.) Дев'ятикратний вергельд передбачався за «вбивство гуртом» особи, яка перебувала на королівській службі, у його будинку (§ 1. Якщо хтось, зібравши натовп, нападе на вільну людину в її будинку і там позбавить її життя і якщо вбитий перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 72 тис. ден. що становить 1 тис. 800 сол.

§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. ден. що становить 600 сол.)

В Салічній правді докладно перелічені також різні види тілесних ушкоджень, побоїв, образ словом або дією. Штрафи за завдання тілесних ушкоджень варіювалися від 200 до 9 сол.; 200 сол. передбачалося за кастрацію чоловіка; 100 сол. встановлю­валося за ряд каліцтв, нанесених одночасно, і за ушкодження язика, що позбавляло людину здатності говорити. В переліку ті­лесних ушкоджень згадуються і вибите око, і відірване вухо, і той чи інший відірваний палець. Наприклад, за палець, «яким натягують лук», встановлювався штраф в 35 сол. і лише 9 сол. — за четвертий палець. (§ 1. Якщо хтось покалічить руку чи ногу іншому, позбавить його ока або носа, засуджується до сплати 4 тис. ден. що становить 100 сол.

§ 2. Якщо ж у нього покалічена рука залишиться висіти, засуджується до сплати 2 тис. 500 ден. що становить 62,5 сол.

§ 3. Якщо хтось відірве великий палець на руці або на нозі, засуджується до сплати 2 тис. ден. що становить 50 сол.

§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, саме той, яким натягують лук, засуджується до сплати 1 тис. 400 ден. що стано- вить 35 сол.

Приб. 10-е. Якщо хтось ушкодить іншому язик так, що той не зможе говорити, засуджується до сплати 100 сол.)

У Салічній правді містяться і такі злочини, як «наврочення», що каралося штрафом в 62,5 сол.

Сума штрафу за образу словом чи дією залежала від ряду обставин: від соціального становища сторін, від тяжкості образи в розумінні франків. Звичайна образа вільного франка — виродком, зайцем, вовком, брехуном або іншим образливим словом — каралася штрафом в 3 сол. дією — 15 сол. Суворим був «салічний закон» до тих, хто безпідставно ображав жінку «повією». Штраф в цьому разі становив 45 сол.

(§ 1. Якщо хтось назве іншого виродком, засуджується до сплати 3 сол.

§ 3. Якщо хтось — чоловік або жінка — назве вільну жінку повією і не доведе цього, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден. що становить 45 сол.

§ 4. Якщо хтось назве іншого вовком, засуджується до сплати 3 сол.

§ 5. Якщо хтось назве іншого зайцем, засуджується до сплати 3 сол.

§ 6. Якщо хтось звинуватить іншого в тому, що він покинув у битві свій щит, і не зможе довести, засуджується до сплати 120 ден. що становить 3 сол.

§ 7. Якщо хтось назве іншого донощиком або брехуном і не доведе, засуджується до сплати 600 ден. що становить 15 сол.)

Особливо каралася образа чоловіків і жінок «пособниками відьми».

Салічній правді були відомі й такі злочини, як викрадення вільних людей (§ 1. Якщо хтось зв'яже без вини вільну людину, засуджується до сплати 1 тис. 200 ден. що становить 30 сол. § 2. Якщо ж він цього зв'язаного відведе куди-небудь. засуджується до сплати 1 тис. 800 ден. що становить 45 сол. Приб. 3-тє. Якщо хтось підступністю або силою відіб'є у графа зв'язану людину, повинен сплатити ціну свого життя), викрадення рабів (X, § 1. Якщо хтось вкраде раба. засуджується до сплати 1 тис. 200 ден. що становить 30 сол. Приб. 4-те. Якщо хтось вкраде рабиню, платить 35 сол.; а за виноградаря, коваля, тесляра, конюха, який коштує 30 сол. якщо буде доведено, засуджується до сплати 2 тис. 880 ден. що становить 72 сол.), що прирівнювалося до крадіжки коня або запряжної тварини, під-палення будинку, комори, клуні, зруйнування чужого будинку, ламання огорожі, самовільного використання чужої речі.

Особливу групу становили злочини проти моралі. До них належали як «насилля над вільною дівчиною», яке каралося штрафом у 63 сол. так і сожительство з нею «з її доброї волі», що каралося штрафом у 45 сол. (§ 1. Якщо хтось скоїть насилля над вільною дівчиною, засуджується до сплати 62,5 сол. § 2. Якщо ж хтось матиме стосунки з вільною дівчиною з її доброї волі, за взаємною згодою, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден. що становить 45 сол.).

Для порівняння можна сказати, що образа жінки «пособ-ницею відьми» каралася майже втричі більшим штрафом, ніж насилля над нею. Раб, «який вчинив насилля над чужою рабинею», після чого настала її смерть, каструвався або сплачував

Говорячи про покарання, слід відзначити чітко намічену тенденцію майже повної заміни штрафами усіх старих покарань родового устрою. Штраф мав запобігти кровній помсті, самосуду, тривалим суперечкам серед франків, небажаність яких посилювалася їх відносною нечисленністю серед підкорених галло-римлян. Деякі статті Салічної правди прямо давали відсіч самосуду, наприклад, каралася спроба самовільно увести чужу худобу, яка спричинила потраву полю, відібрати свою тварину у власника без суду у разі «переслідування по сліду» злодія (XXXVII)

Якщо хтось втратить внаслідок крадіжки бика або коня, або будь-яку тварину, і йдучи по слідах, знайде її протягом 3 діб, а той. хто веде її (тварину), заявить, що він купив або отримав її в обмін, то той, хто йде по слідах, повинен через третіх осіб довести, що (ці) речі — його власність. Якщо ж той, хто шукає свої речі. знайде їх вже зі спливом 3 діб, а той, у кого він знайде їх, зая вить, що купив або отримав їх в обмін, сам (відповідач) не хай доводить (на них) своє право. Якщо ж (людина), яка розшу кує худобу, заявить, що визнала її (своєю), і незважаючи на протест того, іншого, не захоче надати докази через третіх осіб, і не призначить відповідно до закону дня для судового розгляду і буде викрита у насильницькому відібранні (тварини), засуджується до сплати 1 тис. 200. ден. що становить 30 сол.) тощо.

Салічна правда передбачає також такий вид покарання, як вигнання з общини або оголошення людини поза законом. Та кій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружина і батьки штрафувалися за допомогу їй.

Смертна кара через повішення, колесування застосовувалися як покарання в основному до рабів. Вона прямо приписувалася лише в окремих випадках за злочини, скоєні вільними, наприклад, у разі підпалення або неявки після виклику до суду без поважних причин, у разі вищезазначених злочинів графа та ін. Колективна відповідальність роду зберігалася поряд з колективною відповідальністю общини. Капітулярій 1 говорить про це із посиланням на давній звичай.

При вчиненні майнових злочинів поряд зі штрафом вимагалося відшкодування вартості вкраденого та інших збитків. Про просте відшкодування збитків йшлося, зокрема, у разі вбивства чи побиття раба. Цей збиток розцінювався в 1 і 1/3 сол. якщо раб після побиття протягом 40 днів залишався непрацездатним. За нанесення тілесних ушкоджень вільному злочинець поряд із штрафом мав відшкодувати витрати на лікування.

Источники:
mosadvokat.org, zadocs.ru, radnuk.info, studies.in.ua

Следующие статьи:


Как составляется договор

Вы знаете что должно быть в договоре, узнайте как правильно все это изложить. Подробнее...